Моя Соколова

У центрі Поділля-село моє рідне

Тут вперше ступила я крок

Тут вересень теплий і небо погідне

І вчителька перша,і перший урок.

 Село - центр Соколівської сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Південний Буг в 3 кілометрах на захід від м. Хмільника. Рельєф села рівниний і має загальний схил на південь до річки. Клімат сприятливий для здоров’я. Грунти-чорноземні, місцями-глинка.

Старовинне село Соколова знаходиться у видолинку,воно захищене багатьма лісосмугами,  пагорбами…

Колись,на цій місцині,росли калинові гаї,які  тягнулись до самого лісу. Де-не-де росли розлогі дуби,стрункі сосни,вічнозелені ялини…

Здивувало перших поселенців і те, що саме в цьому мальовничому куточку подільської землі,вили гнізда соколи. Звідси й походить назва  села. Але, якщо ознайомитись із працею відомого краєзнавця,історика,поета Миколи Дороша,то назва нашого села походить від того,що у нас дуже багато високих камінних виступів,їх у давнину називали «соколами»

Часто я буваю біля тих «соколів», милуюся витворами природи,вибираюсь на високу скелю і з висоти пташиного польоту спостерігаю за течією Південного Бугу,швидкоплинної річки,яка де-не-де встелена камінними порогами. А ось недалечко луг перетинає безіменна маленька річечка,яка впадає у Південний Буг.

      Як тебе не любити,рідне Поділля,рідна земле,оповита легендами та мудрістю наших предків.  Яка рідна мені ота стежина,що веде у поле,ота берізка що зустрічає мене біля ставу. Ота верба,що купає свої віти у дзеркальній воді,ота криничка,що напуває мене цілющою водою.

Іду полем,збиваю важку краплисту росу із шовкових трав,вдихаю пахощі чебрецю та м’ятки, вдивляюсь у голубінь неба, прислухаюсь до співу пташок…

Яке це щастя жити на своїй рідній землі-колисці мого дитинства,де живуть з діда-прадіда хлібороби.

На Поділлі в давнину соколами називали високі і стрімкі горби,кручі та скелі над річками. И Село дійсно знаходиться над самою рікою. Є ще одна версія,ніби назва походить від прізвища народного месника Сокола.

         Існує думка ще й така. В давнину в старослов’янській мові слово «сокол»  завжди вживалося в значенні» харчевня», «кухня». Що ж, можливо у минулі часи тут стояла корчма,шинок чи їдальня для подорожніх. А ще дехто наголошує,що саме у навколишніх лісах колись розвелося багато соколів. Ніби від останніх і виникла назва.

 Поселення Соколова має глибші корені походження і більш реальне,наукове пояснення витоків назви села. Як пише народознавець і дослідник Сергій Плачинда, у наших далеких попередників був міф про Першобога-Птаха Сокола-Рода. Отож сокіл здавна був тотемом,священним птахом-оберегом. Недарма він,як світотворча сила,оспівується в обрядових піснях язичницького походження. Як тотем, сокіл виступає і в багатьох українських весільних піснях. Тому назви, похідні від Сокола-тотема,непоодинокі в Україні.

    Зауважу й таке,що у деяких наукових джерелах поселення Соколова виступає як містечко. Наприклад, краєзнавець А. Ратушний,описуючи боротьбу з конфедератами під час Коліївщини1768 року відмічає. Після декількох дрібних інцидентів під Пилявою, Старо-Констянтиновим, Меджибежем Підгоричан(командир россійських військ-М. Д.) направив свій загін під Хмельник, де зібралась велика кількість конфедератів. 20 квітня в містечку Соколова Кречетников одержав знову рапорт від Підгоричана,в якому генерал сповістив про перемогу».

         Ще така особливість. Будучи володарем міста Хмільника та навколишніх земель, граф Безборотько насильно переселив католицьке населення Мазурівки у сусідню Соколову. Невдовзі своїм наближеним подарував звільнені землі Мазурівки у власність.

Землі села Соколова в дореволюційний період належали графу Лівашову. Безземельні селяни змушені були іти працювати за мізерну плату до поміщика. Внаслідок несприятливих умов та важкої праці населення піднімало бунти,борючись за підвищення оплати. Такий бунт сільськогосподарських робітників в с. Соколова відбувся 18 червня 1905 року.

В 1898 році в с. Соколова відкрита церковно-

приходська школа.                          

         Після Великої Жовтневої соціалістичної революції багато жителів села вступають добровільно  в ряди Червоної Армії. Першим добровольцем і активним бійцем був командир батальйону БартащукЛ.М.,який приймав участь в громадянської війни,а після демобілізації став головою Соколівської сільської Ради.

Колгосп в с. Соколові організовано в1929р..Організатором колгоспу був комуніст Качановецький Павло Іванович/1888-1937р.

В1928 році в селі організовано комсомольську організацію.Своїм вожаком комсомольці обрали Ковальчука Петра Васильовича/1906-1942/.Активну участь в організації і зміцненні економіки колгоспу приймали комсомольці Ющишин В. І., НадкерничнийС.П., Бартащук М.А. і інші. Вже в перші роки існування колгоспу серед колгоспників здобули заслужену шану передовики -   -  Надкерничний С. П., Качановецький  П.І.

 Лисий Д.М.,   Іщук  І. А. та Іщук М.А.

Мирна і наполеглива праця колгоспників с. Соколова перервана злодійським нападом фашистської Німеччини на нашу країну. 16 липня 1941 року село окуповане ворогом.

Під час окупації було повністю розграбоване колгоспне господарство. Знищено 5 громадських будинків, у  населення забрано 89 волів, 32 голови свиней, панад 2000голів птиці,114 кожухів і багато інших речей домашнього вжитку. Збитки заподіяні ворогом громадському  та індивідуальному господарству складали  7893364крб./ст..грошах/.

Біля 79 жителів села насильно вивезено на роботу в Німеччину. 94 жителі села загинуло на фронті в період Великої Вітчизняної війни.

Село Соколова звільнено від фашистської окупації 10 березня 1944року військами Радянської Армії.

          Після звільнення від окупації трудівники села приступили до відбудови колгоспного господарства. Незважаючи на нестачу тяглової сили і техніки, господарство швидко відбудувалось. Майже заново прийшлось створювати ферми колгоспу. Після звільнення села громадське тваринництво складалось з 67 голів великої рогатої худоби та 5 свиней. У важких умовах весною1944 року засіяно 47% рільної землі.

До 1949 року освоєно всі рільні землі. Але врожаї зернових і технічних культур залишалися низькими.  В 1949 році колгосп зібрав  в середньому по 5 центнерів  зернових і по 62 центнери цукрових буряків з гектара. Прибутки  колгоспу становили 76589  крб.

До 1954 року колгосп ім.Петровського об’єднував тільки населення с. Соколови. В 1954 році до Соколівського колгоспу приєднався колгосп с. Мазурівки, а в 1959 році колгоспи сіл Вербівки, Лелітки та Крутніва.

Врожайність зернових культур в середньому по Соколівському колгоспу   в 1953 році становила по 8,4цнт  з  га ,а в 1968 році по з’єднаному  колгоспу становила вже 20,5 цент. з га., тобто збільшилось майже у три рази. Внаслідок об’єднання і піднесення продуктивності праці прибуток колгоспу збільшився до 670436крб./в нових грошах.

Великої рогатої худоби в 1953 році було 402 голови,в 1963 році-802 гол. Свиней в 1953 році було 692гол.а в 1963 біля 5000 гол.. Колгосп ім. Петровського спеціалізувався  по відгодівлі свиней.

         Кращі  працівники  колгоспного виробництва  приймали  участь у Всесоюзній  сільськогосподарській  виставці  в Москві.  Серед них  була  і  наша  землячка ,  передова ланкова  Віліна  Леонтіївна  Якобнюк.  ЇЇ  ланка  добилася високих  показників  в  роботі.

Передовиками  колгоспного  виробництва  були – механізатори -  Якобнюк  Франц  Леонтійович,   Якобнюк  Степан  Іванович,  Надкриничний  Петро  Павлович

Особливо змінився зовнішній вигляд колгоспу і сіл Соколівської сільської Ради.У післявоєнні роки в колгоспі побудовано 21 громадське і 8 культурних приміщень. Зросли відрахунки в неподільні фонди, вони  становили біля 70 тис.крб..

 В 1957р. в селі побудовано  клуб, в  будівництві  приймали  участь   всі жителі  села:  возили  тачками  каміння  з  сусіднього  кар’єра,  привозили  на підводах  глину, один день  працювали в  полі  на другий  день – на будівництві  клубу.

В 50-х  роках  працювали  яслі  для  дітей, адже  всі жінки  працювали  на  фермах, на колгоспних полях.

Значно поліпшився матеріальний  стан    жителів  села. В 60- роках   колгоспниками побудовано більше 370 власних будинків, колгоспники  щорічно   лікувалися в санаторіях  за  рахунок колгоспних  коштів.  Колгоспники  почали  отримувати   пенсії.

Головами колгоспу села Соколова були:

ЯКОБНЮК Іван

ГУМЕНЮК Петро

ІЩУК Іван  Якович

НАДКЕРНИЧНИЙ Франц  Степанович

ЗЕЛІНСЬКИЙ Іван  Марянович

СТЕПАНЮК Є.А.

ЯКОБНЮК ПЕТРО

ДРЕЙЧУК О. Т.

ГОЛОВАТЮК І. О.

БОНДАР А. Ф.

БУТКО І. В.

НЕЧАЙ П. Д.

ГРИЦИШИН С. М.

АНДРОЩУК С.

         В 70-80рр. на  полях  колгоспу  зявилась  нова техніка, що  полегшало  працю колгоспників. 

Переможцями  соціалістичних  змагань  були  комбайнери  Надкерничемй  Петро  Марянович, Надкерничний  Степан  Карлович.  Механізатори  працювали  на  нових на той  час   комбайнах «Дон».

Колгоспом  були  побудовані   нові  ферми,   сільськогосподарське господарство  спеціалізувалося  по  відгудівлі  свиней. Працювали  молочно-тваринницькі  ферми.   По  вирощуванні  цукрових  буряків  колгосп  займав  передові місця в  районі.   Вирощували  овощі,   плодоносив  великий  колгоспний садок,   господарство  займалось  і бджільництвом.

Багато  славних  імен знає село- справжніх  сільських  трударів, які  трудилися в  колгоспі – Бартащук  Степан Карлович – тракторист,  Якобнюк  Степан  Іванович – механізатор,  Іщук  Іван,  Цюрпіта  Михайло  Степанович -  механізатори,  доярки  -  Качановецька  Ганя,  Дудник  Міля,  свинарки -  Гребенюк  С таніслава,  Андрощук  Ганя, Іщук  Стефанія, Качановецька  Галина, Дудник Ніна.  

Початок  перебудови приніс  нові  події і зміни  в  село.

Почалось  розпаювання  земель. Припинив  свою  діяльність колгосп, на  зміну  йому  прийшли  нові  форми господарювання.

Довіру  селян  отримав  Юрчишин  Петро Васильович.  Більшу  частину  земель,  паї,  жителі  села віддали в  користування   підприємству  АПНВП  «Візит».

         Приміщення  бувшого  колгоспу   були  відновлені, побудована  нова  скважина на  території  сільськогосподарського  підприємства. Новий  розвиток отримала  соціальна  інфраструктура  села:  зроблено  капітальний  ремонт  клубу,  бібліотеки,  відремонтовано   обеліск  загиблим  воїнам-односельчанам  та  воїнам,  які  загинули  за  визволення  села,  встановлено  меморіальний  знак «Вклонися  фронтовій  вдові».

Частково  відремонтовані  сільські  вулиці. 

Велика  увага  надається,   особисто  Петром  Васильовичем  Юрчишиним  ветеранам  війни і  праці,  воїну-афганцю, багатодітним  сімям. Підприємством АПНВП «Візит»  відкрито  санаторій  «Радон»,  багато  наших  односельчан працюють  в  санаторії і  мають  постійну  роботу і  заробіток.

         Село  дивиться  в майбутнє, надіється  на  краще,  історія  рідного  села  продовжується.